У Терновому спочатку помітили не зникнення людей, а те, що хліба стало забагато.

Пекар щоранку діставав із печі на дванадцять буханців більше, ніж міг продати. Він не пам'ятав, для кого їх випікав, але продовжував замішувати ту саму кількість тіста, бо руки звикли до роботи краще, ніж голова.

Коваль уже третій день тримав біля горна чотири підкови, за які ніхто не приходив. На питання, кому вони належать, він лише знизував плечима.

А старий мельник одного ранку запряг двох коней, навантажив мішки борошна й вирушив дорогою на схід.

Через годину він повернувся, блідий, із тремтячими руками.

На схід від Тернового, за його словами, не було нічого, крім лісу.

Але дорогу туди він пам'ятав усе своє життя.

Орест Варн прибув до містечка надвечір.